Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Аналіз судової практики розгляду
Рожищенським районним судом Волинської області
за 2011-2012 роки справ про звільнення від
кримінальної відповідальності або від кримінального покарання
При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суддею мають суворо додержувати вимоги ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, тому що саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
За своєю юридичною природою звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов’язано з підставами кримінальної відповідальності – це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це рішення відповідних державних органів на підставі юридичних фактів, які створюють можливість (обов’язковість) звільнення особи, що вчинила злочин, від її обов’язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання. Закон передбачає три види можливого звільнення від кримінальної відповідальності:
- коли вчинене діяння, що містить ознаки злочину, втратило характер суспільно небезпечного або особа, яка вчинила таке діяння, перестала бути суспільно небезпечною,
- коли вчинений злочин не становить великої суспільної небезпеки, а виправлення і перевиховання особи, яка вчинила такий злочин можливе без застосування кримінального покарання,
- у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється і на підставі акта амністії або помилування, але за своєю юридичною природою амністія і помилування є водночас і видами звільнення від покарання.
Аналізуючи статистичні дані практики розгляду справ про звільнення від кримінальної відповідальності Рожищенським районним судом за 2011 та 2012 рік, можна зазначити, що за два роки показник даної категорії справ суттєво не змінювався.
У 2011 році суддями Рожищенського районного суду закрито провадження у справах щодо 13 осіб. Звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку: зі зміною обстановки – 1 особу; із дійовим каяттям – 3 особи; із передачею особи на поруки -5 осіб; із примиренням винного з потерпілим – 2 особи, з закінченням строків давності – 2 особи.
У 2012 році суддями Рожищенського районного суду закрито провадження у справах щодо 10 осіб. Звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку: із передачею особи на поруки - 8 осіб; зі зміною обстановки – 1 особу; з закінченням строків давності – 1 особу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК повинно призначатися покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого — особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.
Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за один і той же самий злочин більше від одного разу.
Форми реалізації кримінальної відповідальності:
• призначення покарання,
• звільнення від покарання (ст.74),
• звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).
Види звільнення від кримінальної відповідальності:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину та повністю відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням винного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду.
3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, котра вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності.
4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, що вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа вже не є суспільне небезпечною.
5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину й до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК.
Усі види звільнення від кримінальної відповідальності, крім передачі винного на поруки та застосування до неповнолітніх заходів виховного характеру (умовні), є безумовними. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не залежить від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Що стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, то в разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин, отож йдеться про умовне звільнення. Це ж стосується неповнолітніх, які в разі ухилення від застосування заходів виховного характеру також притягуються до кримінальної відповідальності.
Кримінальний кодекс України передбачає випадки обов'язкового (імперативного) та факультативного (дискреційного) звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки злочину.
Обов'язковому звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи у зв'язку із закінченням строків давності та інші, щодо яких за наявності вказаних у законі підстав застосовується термін "звільняються" (у зв'язку з дійовим каяттям ст.45, у зв'язку із примиренням винного з потерпілим - ст. 46). Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку зі зміною обставин, а також у зв'язку із закінченням строку давності за особливо тяжкі злочини, що передбачають можливість застосування такого покарання, як довічне позбавлення волі, законодавець передбачив факультативність звільнення ("може бути звільнена"), тобто рішення з цього приводу передано на розсуд суду.
Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення:
• у випадках, передбачених КК;
• на підставі закону про амністію;
• на підставі Указу Президента України про помилування.
Під дійовим каяттям слід розуміти активні та позитивні дії особи після вчинення злочину, що безперечно свідчать про бажання усунути шкоду, спричинену злочином, а також про жалкування щодо вчиненого злочину . Норма кримінального закону, що розглядається, застосовується лише до осіб, які вчинили злочини вперше. Вона не поширюється на осіб:
• раніше судимих;
• що перебувають під слідством і судом;
• що ухиляються від слідства та суду.
Такими, що вперше вчинили злочин, також вважаються особи, які:
• раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, але звільнені від неї в установленому законом, який діяв на час звільнення, порядку;
• раніше судимі, але судимості погашені чи зняті в законному порядку;
• вчинили раніше злочин, строк давності щодо якого для притягнення до кримінальної відповідальності сплинув.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе лише за злочин, який належить до категорії невеликої тяжкості.
Дійове каяття винного має виявлятися в активних позитивних діях, обов'язковий перелік яких наведено в законі: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування завданих збитків, усунення заподіяної шкоди.
Про щире каяття передовсім свідчить добровільне з'явлення із зізнанням. Сутність його - у тому, що особа, котра вчинила злочин, самостійно, хоч і не обов'язково з особистої ініціативи, звертається до органу дізнання, досудового слідства, до прокуратури чи в суд із заявою про вчинений нею злочин. З'явлення із зізнанням оформлюється протоколом за підписами заявника та службової особи відповідного органу Значення добровільного з'явлення із зізнанням як одна з обставин, що звільняє від кримінальної відповідальності, визначається тим, що заявник з особистої волі, без примусу повідомляє про злочин, про який органам влади або ще зовсім не відомо, або за фактом злочину порушено кримінальну справу, і сам віддає себе в руки правоохоронних органів, які доти не мали свідчень про те, хто вчинив злочин.
Другим проявом дійового каяття є активне сприяння правопорушника розкриттю злочину. Воно здійснюється в активних формах і може виявлятись у повідомленні слідчому чи судді невідомих їм раніше відомостей, наданні допомоги у збиранні доказів, сприянні в пошуках викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом майна, видачі знаряддя та за¬собів вчинення злочину, викритті інших учасників злочину й подібних діянь.
Дійове каяття обов'язково передбачає добровільне відшкодування спричинених втрат, тобто компенсацію майнової шкоди в грошовій або іншій формі, достатній для відшкодування збитків, зазнаних потерпілим від злочину.
Вказаний у ст. 45 КК вид звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом у порядку, передбаченому ст. 7-2 КПК, і є безумовним і остаточним, тому що не залежить від подальшої поведінки особи.
Примирення винного з потерпілим – правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності:
Під час розгляду в суді кримінальних справ про інші злочини публічного та приватно-публічного обвинувачення потерпілий хоч і не підтримує обвинувачення, але має в суді рівні права, висловлює свою думку щодо сутності пред'явленого обвинувачення та міри покарання підсудному. Як свідчить практика, потерпілий не завжди бажає, щоб особа, що вчинила злочин, була засуджена й зазнала покарання. Для нього більш важливо, щоб, наприклад, було відшкодовано зазнані ним збитки. Завдяки внесенню в чинний КК такого виду звільнення від кримінальної відповідальності потерпілий дістав можливість більшого впливу на перебіг і наслідки кримінальної справи, що змушує зважати на його думку та законні інтереси, суттєво захищає його права. Отож, законодавство пішло в напрямку розширення засобів захисту приватних інтересів у розслідуванні та судовому розгляді кримінальної справи. У ст. 46 КК передбачено звільнення від кримінальної відповідальності за деякі злочини у зв'язку із примиренням винного з потерпілим за наявності певних підстав. Такими підставами за законом вважаються:
• вчинення злочину не великої тяжкості; вчинення злочину вперше;
• примирення з потерпілим; відшкодування завданих потерпілому збитків і або усунення заподіяної шкоди.
Першою підставою є, згідно зі ст.46 КК, вчинення особою злочину невеликої тяжкості. До них належать усі злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за два роки, або інше, більш м'яке покарання.
Друга підстава полягає в тому, що винна особа скоїла злочин уперше. Тобто вона не має судимості, не перебуває під слідством і судом, не ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Учиненим вперше також вважається злочин, якщо і минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності і за вчинений попередній злочин або особа звільнялася раніше від кримінальної відповідальності за законом, що діяв на час звільнення. Несудимою також вважається особа, судимість якої погашено чи знято в передбаченому законом порядку.
Третя підстава - власне факт примирення особи, що вчинила, злочин, із потерпілим. Він означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претензій і вимог до особи, що вчинила злочин, відмову від прохання притягнути її до кримінальної і відповідальності чи прохання закрити справу, порушену за його заявою. Обов'язково необхідна також згода винної особи на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою. При цьому на досудовому слідстві та в суді необхідно з'ясувати, чи було це примирення дійсним (добровільним, усвідомленим), без застосування погроз і насильства.
Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК здійснюється лише судом у порядку, передбаченому статтями 7-1, 8 КПК. За наявності вказаних причин воно є обов'язковим і не зумовлюється виконанням будь-яких дій після судового рішення.
Підстави та порядок передачі особи на поруки у зв’язку зі звільненням від кримінальної відповідальності:
Чинним Кодексом залишено такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як передача винної особи, яка працює або вчиться, на поруки колективу підприємства, установи чи організації, що дозволяє залучити громадськість до справи перевиховання правопорушника, більш ефективного його виправлення . Так, з одного боку, забезпечується контроль за поведінкою особи, яка вчинила злочин, здійснення заходів виховного характеру в колективі, а з другого - довіра колективу стає стимулом для неї, що спонукає до виправлення.
У КК перелічено підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, деяких належать:
• вчинення злочину невеликої чи середньої тяжкості;
• вчинення злочину вперше;
• щире каяття.
Про щире покаяння свідчать: з'явлення із зізнанням, щиросердне визнання вини, сприяння розкриттю чи розслідуванню злочину, відшкодування заподіяної шкоди й інші позитивні дії, що підтверджують глибоке усвідомлення хибності своєї поведінки.
Наявність перелічених підстав надає можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності в разі виконання певної процедури - клопотання колективу, в якому працює або вчиться винна особа, про передачу її на перевиховання, а також відсутність побажання винного щодо розгляду його справи за суттю в судовому засіданні. Зазначене клопотання - це визначене в письмовій формі мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи чи навчання звільнити особу від кримінальної відповідальності, поручительство колективу, що ця особа не припускатиметься надалі суспільне небезпечної поведінки, зобов'язання проводити з нею відповідну виховну роботу, вчас¬но повідомити компетентні органи про перешкоди до виконання виховної функції (звільнення з роботи, ліквідація підприємства, організації чи установи, закінчення навчання, невиконання особою умов, за якими вона була взята на поруки тощо).
Характерною особливістю такого звільнення від кримінальної відпо-відальності є умовний його характер, у зв'язку з чим набуває актуальності поведінка винного після звільнення. Тобто, особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності, а вирішення цього питання остаточно проводиться протяом року від дня винесення рішення про передачу на поруки. У разі порушення умов передачі на поруки в передбаченому законом порядку вирішується питання про притягнення її до кримінальної відповідальності . Підстави для притягнення протягом року до кримінальної відповідальності відданого колективові на поруки вказано у ст. 47 КК, а саме: невиправдання довіри колективу, ухилення від заходів виховного характеру, порушення гро¬мадського порядку.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки:
Це звільнення від кримінальної відповідальності застосовується, передусім, за наявності таких умов: щодо діяння, що має ознаки злочину, наслідки якого не були тяжкими; стосовно особи, котра вчинила злочин уперше. Щодо ступеня тяжкості злочину, то від кримінальної відповідальності за ст. 48 КК звільняються особи, які вчинили злочин невеликої та середньої тяжкості. Скоєння вказаною особою злочину вперше означає відсутність судимості за раніше вчинений злочин і по¬рушеної проти неї кримінальної справи.
За наявності вказаних вище підстав притягнення особи до кримінальної відповідальності може вважатися недоцільним за умови певних змін обстановки, які настали на час розслідування справи чи її судового розгляду. Кримінальний кодекс передбачає дві самостійні, хоч і наближені одна до одної, зміни обстановки: настання умов, які значно змінюють уявлення про суспільну небезпечність учиненого діяння; втрата суспільної небезпечності особою, що його вчинила.
Щодо втрати суспільної небезпечності діяння, то зміна обстановки може виразитись: у значних змінах у соціально-економічних, політичних, моральних умовах життя суспільства в масштабах усієї країни; у суттєвих змінах умов життя групи людей (у регіоні, на підприємстві, в установі, у трудовому колективі). Ці зміни впливають на суспільну правосвідомість, яка за нових умов не сприймає як суспільне небезпечне діяння, вчинене за інших обставин, що становило значну небезпеку для суспільства на момент учинення.
Втрата суспільної небезпечності діяння зовсім не означає відсутності підстав до кримінальної відповідальності, бо воно на час вчинення діяння становило склад злочину та було підставою кримінальної відповідальності. І ця підстава збереглась, оскільки кримінальний закон не змінився та діяння продовжує формально залишатися протиправним. Тож для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, у чому ж власне виявилася зміна обстановки і чому вона потягла за собою втрату суспільної небезпечності вчиненого діяння.
Найбільш поширеною є зміна обстановки у житті конкретної людини, що свідчить про втрату цією особою суспільної небезпечності. Зміну обстановки розуміють при цьому вузько: вона стосується умов життя та діяльності особи, яку момент скоєння нею злочину, так і після цього, наприклад, перебування особи на час розслідування чи розгляду справи судом у армії, в іншому трудовому колективі або колективі учнів, усунення з посади тощо. Указаний вид звільнення від кримінальної відповідальності - факультативний. Отож це є право, а не обов'язок суду. При цьому суд зважає також на характер скоєного злочину, тяжкість завданої шкоди, час, який минув із моменту вчинення злочину, а також важливість обставин, що свідчать про зміну обставин і усунення суспільної небезпечності діяння чи особи, що його вчинила. Звільнення від кримінальної відповідальності є остаточним і безумовним, тобто не залежить від подальшої поведінки особи, що звільняється.
Перебіг строків давності – правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Зупинка та перебігу строків давності: кримінально – правове значення.
Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної превенцій, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише в тому разі, якщо притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, несумісним із принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи у суді.
Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.
Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:
• сплив встановлених ст. 49 КК строків;
• відсутність обставин, які порушують їх перебіг;
• згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.
При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.
Чинним КК, на відміну від попереднього, встановлено правила обчислення строків давності. Початок обчислення - день учинення злочину, кінець - набрання вироком законної сили. Тож будь-які процесуальні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аж до набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.
Днем вчинення злочину вважається той, упродовж якого винний здійснив діяння, що належить до об'єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним або матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертельного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, що може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.
Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати від моменту фактичного припинення триваючих злочинів, які характеризуються безпосереднім здійсненням злочинного діяння із власної волі винного чи всупереч волі винного.
Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються багаторазовістю вчинених винних діянь, строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, і з тих, які складають продовжуваний злочин. Отож при вчиненні триваючих злочинів сплив строку давності починається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину. При вчиненні кримінальне караного готування чи замаху на злочин за відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяльності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем. Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку - також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року.
За наявності визначених у Кримінальному кодексі України підстав, винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб.
Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального вироку).
Кримінальний кодекс України передбачає різні види звільнення від покарання. Їх частіше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне.
До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК).
До безумовних — звільнення від покарання на умовах ч.4 ст. 74 і ст. 49 КК, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК).
Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок (без призначення покарання) і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави. Звільнення від покарання з підстав, зазначених в ч. 4 ст. 74 КК, є правом, а не обов'язком суду, і носить безумовний характер. Особа, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості (ч. З ст. 88 КК).
У 2011 році суддями Рожищенського районного суду звільнено від кримінального покарання у зв'язку з закінченням іспитового строку – 76 осіб; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання -1 особу; на підставі З.У. “Про амністію” – 23 особи.
У 2012 році суддями Рожищенського районного суду звільнено від кримінального покарання у зв'язку з закінченням іспитового строку – 67 особи; у зв’язку з закінченням строків давності – 1 особу; на підставі З.У. “Про амністію” – 2 особи.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується судом до особи, якій призначено як покарання виправні роботи чи службове обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років.
Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі.
При цьому беруть до уваги тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи, що свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
У такому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при-значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років, а неповнолітньому - від одного до двох років. Цей строк обчислюється від дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.75 КК. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути при¬значені додаткові покарання - штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і позбавлення військового, спеці¬ального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:
1) публічно чи в іншій формі вибачитися перед потерпілим;
2) не виїздити за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи чи навчання;
4) періодично з'являтися для реєстрації в кримінальчо-виконавчу інспекцію;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії чи захворювання, небезпечного для здоров'я інших осіб.
Аналізуючи практику розгляду Рожищенським районним судом за 2011-2012 рік справ про звільнення від відбування покарання або від кримінального покарання, можна зробити висновки, що дані категорії справ вирішуються вчасно та з дотриманням процесуальних норм, спірних питань застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності або від кримінального покарання у суддів Рожищенського районного суду Волинської області не виникало.
Голова суду І.І. Сіліч
Виконавці:
Омельчук,
Заверуха,
Гершкевич,
Бондарук.
_03_03.png)
