Узагальнення практики розгляду Рожищенським районним судом Волинської області цивільних справ, що випливають з договорів іпотеки, за 2011

Узагальнення практики розгляду Рожищенським районним судом Волинської області цивільних справ, що випливають з договорів іпотеки, за 2011 – 2012 роки

Погіршення ліквідності в банківському секторі, швидке зростання, коливання курсу іноземної валюти, суттєве зменшення доходів населення та інші чинники призвели до судових спорів щодо виконання кредитних договорів, договорів банківського вкладу, забезпечення договірних зобов'язань, звернення стягнення на заставлене майно, визнання договорів кредиту, поруки, застави, іпотеки недійсними тощо.

У зв’язку з цим, останнім часом банки активно використовують своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем повернення суми кредиту.

На виконання завдання апеляційного суду Волинської області проведено узагальнення практики розгляду Рожищенським районним судом Волинської області цивільних справ, що виникають з договорів іпотеки, за 2011 – 2012 роки.

У 2011 році на розгляді Рожищенського районного суду перебувало 677 цивільних справ позовного провадження (648 у 2010 році), з них 637 справ, провадження по яких закінчено. Їх питома вага від кількості справ, що перебували у провадженні становить 94,09%.

Серед розглянутих цивільних справ найбільшу кількість становлять спори про спадкове право – 205 (32,18 %), із сімейних відносин – 199 (31,24%), що виникли із договорів – 161 (25,27%). Також розглянуто справи про спори із житлових правовідносин – 25 (3,92%), про недоговірні зобов’язання – 18 (2,83%), про право власності – 10 (1,57%), інші категорії справ –7 (1,10%), справи що звільнення майна з-під арешту – 6 (0,94%), що виникають із земельних правовідносин – 2 (0,31%), що виникають із трудових спорів – 3 (0,47), про захист немайнових прав фізичних осіб – 0,16.

Серед розглянутих в 2011 році цивільних справ, що виникають із договорів, 3 справи щодо правовідносин, що виникають із договору іпотеки:

- справа № 2-31/11 за позовом КС «Альянс -Україна» до Максімова О.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- справа № 2-324/11 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до Кобзаря М.К. про передачу в заклад заставного майна;

- справа № 2-324/11 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до Кобзаря М.К. про передачу в заклад заставного майна.

У 2012 році на розгляді Рожищенського районного суду перебувало 515 цивільних справ позовного провадження (677 у 2011 році), з них 496 справ, провадження по яких закінчено. Їх питома вага від кількості справ, що перебували у провадженні становить 96,31 %.

Серед розглянутих цивільних справ найбільшу кількість становлять спори про спадкове право – 180 (36,29 %), із сімейних відносин – 156 (31,45%), що виникли із договорів – 109 (21,98 %). Також розглянуто справи про спори із житлових правовідносин – 11 (2,22 %), про недоговірні зобов’язання – 15 (3,02%), про право власності – 12 (2,42%), інші категорії справ – 1 (0,20%), справи щодо звільнення майна з-під арешту – 5 (1,01%), що виникають із трудових відносин – 2 (0,40%), спори про захист немайнових прав фізичних осіб – 2 (0,40%), про земельні спори – 3 (0,61%) .

Серед розглянутих в 2012 році цивільних справ, що виникають із договорів, 2 справи щодо правовідносин, що виникають із договору іпотеки:

- справ № 0314/632/2012 провадження № 2/0314/215/2012 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до Байдюка Б.С. про звернення стягнення на предмет застави;

- справ № 0314/1140/2012 провадження № 2/0314/22/2012 за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Волинське обласне управління АТ «Ощадбанк» до Бісюка Є.М., Бісюк Н.В. про виселення з житлового приміщення, на яке звернено стягнення як на предмет іпотеки.

Відносини іпотеки нерухомого майна регулюються Законом України від 05.06.2003 р. N 898-IV «Про іпотеку».

Статтею 1 Закону про іпотеку встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Право застави не тільки забезпечує виконання основного зобов'язання, а й визначає можливі способи здійснення іпотекодержателем захисту його прав та інтересів у основному зобов'язанні.

При розгляді таких питань суд має враховувати як визначені частиною 2 статті 16 ЦК України способи захисту судом цивільних прав та інтересів, так і Законів України про заставу та про іпотеку, якими встановлено особливості звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та задоволення за рахунок його вартості вимог іпотеко-заставодержателя.

При вирішенні спорів даної категорії принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст.37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Разом із тим ч. 3 ст. 33 Закону № 898-IV передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).

Отже, наведеними вище нормами законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону № 898-IV) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Крім того, можливість саме в судовому порядку вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього, незалежно від можливості вирішення цього питання в позасудовому порядку, пов’язана й з тим, що нерідко в іпотечному договорі такі умови виписані нечітко і зазначається лише загальне правило про таку можливість. Отже, не зазначивши в договорі всі умови переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а зауваживши лише про загальну можливість цього, будуть відсутні й підстави для перереєстрації права власності на предмет іпотеки (п. 2.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за №157/6445 та п. 1 Додатку № 1 до нього).

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду відповідно до ст. 39 Закону № 898-IV, то суд у своєму рішенні може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону № 898-IV.

Відсутність у Законі № 898-IV чіткої процедури виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки викликає труднощі при вирішенні судами вимог іпотекодержателів про виселення мешканців. Зокрема, спірним є питання щодо застосування ч. 2 ст. 39 цього Закону в контексті вимог ст. 40 цього ж Закону та ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу України (далі — ЖК).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону № 898-IV передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV.

Так, рішенням Ржищенського районного суду від 12 березня 2012 року позов банку до Бісюка Є.М., Бісюк Н.В., третя особа на стороні відповідача Бісюк В.Є. про виселення з жилого приміщення задоволено. Судом встановлено, що 27 липня 2007 року БАНК та Бісюк В.Є. уклали кредитний договір з кінцевим терміном повернення кредиту 26 липня 2017 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором БАНК та Бісюк В.Є. 12 березня 2007 року уклали договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки, які належать останньому на праві приватної власності. Бісюк В.Є. умов договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Тому установа банку змушена була звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису. В зв’язку з тим, що в спірному житловому будинку проживають відповідачі, судом було прийнято рішення про їх виселення.

Рожищенський районний суд Волинської області рішенням від 21 січня 2011 року задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до Максімова О.А. та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 143534,26 грн. звернув стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами у с.Щурин Рожищенського району шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.

Рожищенський районний суд Волинської області рішенням від 31 травня 2012 року задовольнив позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до Байдюка Б.С. та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 9148,51 доларів США звернув стягнення на автомобіль шляхом його продажу банком іншій особі, з правом отримання правовстановлюючих документів на автомобіль та укладення договору купівлі-продажу.

Слід зазначити, що в 2011 - 2012 роках на розгляд Рожищенського районного суду Волинської області не надходили цивільні справи, де предметом іпотеки були право оренди чи користування земельною ділянкою, об’єкти незавершеного будівництва, майнові права на них, житлова нерухомість, право користування якою мають діти.

Отже, результати проведеного узагальнення показали, що судді Рожищенського районного суду в основному дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді справ, що випливають з договорів іпотеки.

Слід також зазначити, що потребує правового визначення спірне питання стосовно ухвалення судових рішень про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно шляхом його продажу банками -іпотекодержателями з наданням останнім відповідних прав на отримання необхідних документів та укладення від імені іпотекодавців договорів купівлі-продажу, з огляду на можливість їх нотаріального посвідчення.

В. о. голови суду Р.І. Хитрик

Заверуха 215 79