Узагальнення практики застосування Рожищенським районним судом Волинської області статті 625 Цивільного кодексу України

Особлива увага до питання про цивільно-правову відповідальність за порушення грошових зобов'язань обумовлюється існуванням ситуації кризи неплатежів, а також використанням недобросовістними контрагентами грошових сум, одержаних як предоплата, у власних інтересах, без виконання своїх обов'язків.

Проте переважна кількість спорів все ж таки пов'язана з неможливістю своєчасного виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань як з повернення кредиту, так і вкладу через зміни у фінансовому стані учасників таких правовідносин, нерідко присутнім є й суб'єктивний фактор небажання з різних підстав повернути отримане за договором.

Грошове зобов'язання — це зобов'язання по сплаті певної грошової суми.

Таке зобов'язання може бути як самостійним (наприклад, зобов'язання позичальника повернути борг позикодавцю), так і зустрічним (наприклад, зобов'язання покупця сплатити певну грошову суму за придбану ним річ). Належне виконання грошового зобов'язання полягає у сплаті певної грошової суми у визначений в законі або договорі строк. Сплата може бути проведена як шляхом передачі певної суми кредиторові готівкою, так і шляхом безготівкових розрахунків або внесенням грошей в депозит державної нотаріальної контори.

Гроші є особливим об'єктом цивільних прав. Вони завжди замінні, не втрачають своїх властивостей у процесі використання в майновому обороті, навпаки, їм притаманне прирощення. В зв'язку з цим в грошових зобов'язаннях виключається неможливість їх виконання. Стаття 212 ЦК встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Таким чином, вина боржника як підстава цивільної відповідальності при невиконанні грошового зобов'язання до уваги не береться. Правила цієї норми застосовуються до всіх суб'єктів' цивільних правовідносин.

Грошове зобов'язання повинно припинятися шляхом його належного виконання. В разі прострочення виконання боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання є неустойка, яка нараховується у певному проценті до розміру боргу.

Проценти, які нараховуються у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, слід відокремлювати від процентів за використання грошей, передбачених ст. 170 ЦК. Останні є платою за використання чужих грошей, а не мірою відповідальності.

Форми та розміри цивільної відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань такими суб'єктами, як підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, врегульовані спеціальним нормативним актом — Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відповідно до цього Закону платники грошових коштів за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а також банки за затримку грошових надхождень на рахунок клієнта банку сплачують пеню, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня є одним із видів неустойки і стягується за кожний день прострочення у межах шестимісячного строку позовної давності.

Аналізуючи практику застосування Рожищенським районним судом Волинської області статті 625, 611 Цивільного кодексу України в 2012 році, можна відмітити, що згідно з матеріалами, наданими для проведення узагальнення, судді, як правило, дотримуються вимог чинного законодавства України та ухвалюють законні та обґрунтовані рішення.

Так у квітні 2011 року надійшла справа за позовом ПАТ АТ «Укргазбанк» до Гаврука І.В. про стягнення грошових коштів. Позивач свій позов мотивує тим, що 21 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк “Укргазбанк”(кредитор) та Гавруком І.В. (позичальник) було укладено кредитний договір №33/08-З/02, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 25 000 доларів США на строк з 21 березня 2008 року по 20 березня 2018 року із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,5 % річних. Гаврук І.В. свої зобов’язання щодо повернення позивачу грошових коштів відповідно до умов договору належним чином не виконує, чим порушив умови договору та завдає істотної фінансової шкоди банку. Рішенням від 19.03.2012 року позов у даній справі задоволено частково, оскільки як вбачається з розрахунку позивача від 13 січня 2012 року позичальнику нарахована пеня з 12 січня 2009 року. Позовну заяву надіслано банком до суду 05 квітня 2011 року. Враховуючи, що позовна давність, щодо пені, згідно договору становить 3 роки, тому позовні вимоги банку про стягнення пені за період з 12 січня 2009 рік по 12 січня 2009 рік, що становить за один день 0,44 цента США, що станом на 13.01.2012 р., згідно даних НБУ, становить 3,52 гривень, не підлягають задоволенню судом. Рішенням від 19.03.2012 року позов задоволено частково. (Головуючий по справі в першій інстанції Р.І. Хитрик).

26 квітня 2011 року надійшла справа за позовом АТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії “Північно-Західне регіональне управління”до Ізвук Тетяни Євгенівни, Стасюк Галини Євгенівни про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач позов мотивує тим, що 22 грудня 2006 року між ТзОВ “Банк “Фінанси та Кредит”, правонаступником якого є ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит”та відповідачем Ізвук Т.Є. укладений кредитний договір № Ф1-06/50828-170 за яким вона отримала кредит у розмірі 27 000 доларів США, які зобов’язалась повернути та сплатити відсотки в строк до 22 грудня 2026 року. В той же день було укладено договір поруки з відповідачем Стасюк Г.Є., відповідно до якого поручитель зобов’язувалася відповідати в повному об’ємі перед кредитором за своєчасне і повне виконання зобов’язань Ізвук Т.Є. за кредитним договором. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договором між позивачем та Ізвук Т.Є. було укладено іпотечний договір № 50828-170, згідно якого остання надала у заставу однокімнатну квартиру під номером 35, що знаходиться в будинку під номером 2, розташованому по вул. Федорова в м. Луцьку. Оскільки відповідач Ізвук Т.Є. не виконала умов договору належним чином, у неї виникла заборгованість перед позивачем, що в сумі з нарахованими відсотками, комісією та пенею складає 236 729,71 грн. Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення., про що винесено рішення від 23.02.2012 року. На дане рішення суду надійшла апеляційна скарга. Ухвалою апеляційного суду від 30 березня 2012 року рішення суду від 23.03.2012 року залишено без змін. На дане рішення суду позивач надіслав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2012 року касаційну скаргу відхилено, рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 23.02.2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30.03.2012 року залишити без змін. (Головуючий по справі в першій інстанції Р.І. Хитрик).

Глава 51 ЦК займає особливе місце в системі загального вчення про зобов'язання, її норми мають багато в чому суто прагматичне, узагальнююче значення й комплексний характер, оскільки окреслюють поняття, легальні ознаки, порядок застосування тих правових категорій, які використовуються значною кількістю інших глав Кодексу. Так, зокрема, норми цієї глави містять посилання на вину та випадок відповідно як на загальну умову цивільно-правової відповідальності та підставу звільнення від неї (статті 614, 617 ЦК). Однак категорія цивільно-правової відповідальності є правовою конструкцією, на якій базуються відшкодування збитків та моральної шкоди як способів захисту цивільних прав й інтересів (статті 16, 22, 23 ЦК), зобов'язання зі сплати неустойки (ст. 550 ЦК), забезпечення зобов'язання завдатком на випадок його порушення (ст. 571 ЦК), зобов'язання з відшкодування майнової та моральної шкоди (глава 82 ЦК). Глава 51 ЦК також містить посилання на можливість односторонньої відмови від зобов'язання, зміну його умов і розірвання договору, хоча ці питання є частиною загального припису щодо зміни або розірвання договору й безпосередньо регулюються главою 53 ЦК та відповідними главами про окремі види договорів.

У статті 611 ЦК зазначені такі правові наслідки порушення зобов'язання: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелік є приблизним і невичерпним, оскільки договором або законом можуть бути встановлені й інші правові наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Зокрема, до них також можна віднести звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов'язку боржника, спонукання до виконання зобов'язання у натурі, притримання тощо. Ці наслідки об'єднує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов'язання як певну дію чи бездіяльність його сторони (сторін). Однак умови та порядок застосування даних правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Деякі з них є мірами відповідальності, оперативного впливу на порушника чи іншими мірами захисту права.

З'ясування правової сутності кожного з передбачених законом або договором наслідків порушення зобов'язання є важливим у контексті їх призначення, умов застосування та функцій. Зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди вважаються мірами цивільно-правової відповідальності, оскільки становлять додаткове майнове обтяження, а необхідною умовою їх застосування, як правило, є вина боржника. Одностороння ж відмова від зобов'язання є мірою оперативного впливу, а розірвання договору та зміна умов зобов'язання - мірами правоохоронного характеру й не потребують встановлення вини при їх застосуванні.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких належать такі:

1) цей вид зобов'язань включає в себе обов'язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;

2) таке зобов'язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов'язального права при безготівкових розрахунках;

3) встановлюються спеціальні правила на випадок порушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річних як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;

4) спеціальний порядок розподілу ризиків;

5) предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи у сумі, що може бути визначена;

6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов'язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов'язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути трансформовані у грошове зобов'язання.

Статтею 625 ЦК передбачені спеціальні правові наслідки, які настають у разі прострочення виконання грошового зобов'язання: на боржника покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є результатом прострочення виконання грошового зобов'язання. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК), до них застосовуються загальні норми про правові наслідки порушення зобов'язання. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Проценти є самостійним правовим наслідком порушення зобов'язання у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами. За своєю правовою природою вони не є неустойкою, що підтверджується практикою Верховного Суду України1. Проценти, як правило, нараховуються на суму боргу за основним зобов'язанням. Нарахування процентів на проценти за користування чужими грошовими коштами не може передбачатися договором.

Є підстави стверджувати, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права кредитора у зв'язку із обезціненням коштів, а отже, вони не можуть розглядатися як санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань й їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Результати проведеного узагальнення свідчать, що суд в основному дотримуюється вимог норм матеріального та процесуального права при розгляді справ даної категорії. Проблемних та спірних питань при розгляді справ не виникало.

Голова суду І.І. Сіліч

Крупінська 222 93