Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Якщо недієздатна особа не здатна за станом психічного здоров’я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує рішення суду.
В іншому разі її примусова госпіталізація до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у ст. 29 Конституції України.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі про визнання примусової госпіталізації незаконною.
Відповідно до обставин справи син позивача є недієздатним та перебуває в інтернаті, судом йому призначено опікунів: позивача, як батька, та матір. Батько просив визнати, що сина було незаконно госпіталізовано до КНП «Клінічна лікарня “Психіатрія”», де він перебував п’ять днів, на підставі направлення, оформленого з грубими порушеннями законодавства.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, зокрема вказав, що примусова госпіталізація відбулася за усвідомленої письмової згоди пацієнта.
КЦС ВС скасував судові рішення та задовольнив позов, зробивши такі правові висновки.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно – на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
У судовому рішенні про визнання сина позивача недієздатним установлено в нього одночасну наявність двох критеріїв для визнання його недієздатним: не усвідомлює значення своїх дій та не керує своїми діями.
Будь-яких медичних даних про те, що на день госпіталізації до психіатричного закладу стан психічного здоров’я пацієнта покращився до такого ступеня, що він міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу, матеріали справи не містять. Зазначене виключає добровільність процедури поміщення сина позивача до закладу з надання психіатричної допомоги.
Системний аналіз відповідного законодавства, рішень Конституційного Суду України від 2 червня 2016 року у справі № 1-1/2016, від 20 грудня 2018 року у справі № 1-170/2018, а також релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави вважати, що в разі, якщо недієздатна особа не здатна за станом психічного здоров’я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і потребує відповідного рішення суду.
В іншому разі її примусова госпіталізація до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у ст. 29 Конституції України. Така госпіталізація за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність. Тому госпіталізація має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, з урахуванням зазначених міжнародно-правових стандартів, правових позицій КСУ та виключно за рішенням суду відповідно до вимог ст. 55 Основного Закону України.
За результатами розгляду справи колегія суддів КЦС ВС дійшла висновку, що в цьому випадку мало місце порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (позбавлення свободи) стосовно сина позивача, оскільки хоч матеріали справи і містять підписаний ним документ «Усвідомлена згода особи на госпіталізацію до психіатричного закладу», однак, за встановлених судом обставин щодо відсутності медичних даних про можливість останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, така госпіталізація повинна була проводитися за наявності судового контролю.
Постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 758/4817/23 (провадження № 61-4195св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120719844.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
_03_03.png)
